Журнал "ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО" №2. 1994 года

.МИСТЕЦЬКА ХРОНІКА

Виставка двох житомирських графіків Миколи Бутковського та Юрія Дубініна-це не просто дебют, а перша суто професійна талановита сторінка графіки у сучасному літописі поліського малярства, якому суджено розхитати традиційну вітражність, площинність та монументальність, що домінувала протягом останніх років. Ще в час навчання на факультеті книжкової графіки М.Бутковського зацікавили правда історії рідної землі, сутність та причини виживання етнокоренів української культури. Подорож до Соловецького краю, пішакування по Великому козацькому дніпровському шляху спонукали молодого мистця витворити свої особливі символи, що стали азбукою мислення у його творчості. Це не просто правдо- символи, а - метафори ("Надія живить"), метонімії ("Корабель дурнів"), алегорії ("Кожному своє") та архаїзми ("П'ята сутність"), які через призму напрочуд виважених мистецьких ліній виявляють сутність людського існування. Вдивляючись у полотна-оповіді, де летючий ангел ("Ангел на службі") стає символом-містком між людиною та Світом; дерево життя ("Обдурені") - символом геноструктури родоводу; дзвони ("Надія живить") - символом святого Першослова; мікродерево ("До- рога до неба") - символом гармонії Природи,-глядач обов'язково відчує не лише присутність високо- професійної руки мистця, але й його душу, яка фактично і є основним енергозбудником народження оповідної манери на полотнах. Микола Бутковський ніби робить спробу розгадати праформу людського життя ("П'ята сутність"), дотягнутись через образ Риби як до призабутої минувшини, так і до недалекого минулого, у якому внутрішнє і зовнішнє єство людини не знівечені до кінця псевдосимволами XX сторіччя. Його композиції та образи виникають чи то під час роботи з олійними фарбами, коли миттєво на клаптику наперу з'являється обличчя людської подоби з готичними химерами на голові, чи то у спілкуванні з предметами, у яких графік відчуває гармонію лаконічності чорного та білого кольорів. У зовсім іншій іпостасі постає графічний доробок Юрія Дубініна, для якого дана виставка дійсно є першим дебютом у житті. Його дитяче, а потім юнацьке осягання роду свого починалося далеко-далеко за межами України, тому і не дивина, що коли у творчості М.Бутковського присутній дух оповідача-етнографа-філософа, то ціла низка графічних аркушів Ю. Дубініна говорить про те, що на малярську стежку Житомирщини вийшов оповідач- романтик, котрий через-призму християнсько-архітектурної пейзажності добивається до тих важелів, які послугували гальмом у розвитку національного відродження. У дубінінській творчій буденщині картиною може стати все - і крутосхил Тетерева, і музейний закуток старої частини міста, де культові християнські споруди були і складами, й архівними пристанищами. У згустку пейзажних ліній і плям молодого графіка віддзеркалюється краса поліського ландшафту, де чільне місце посідають предковічні дуби-сини-брати ("Три дуби - три брати"), пробуджені дайбожичим сонцем вербокотики роблять, скажімо, більш глибинно віддаленим від глядача графічний пейзаж "Дихання весни", прозора чистота якого існує за межами ентеерівського регресу, здатного мазутними лишаями знівечити плесо річки Тетерів чи її притоки Кам'янки. Насичена скупченість ліній у складній грі дзеркального зображення робить його пейзажну графіку більш медитативно-напруженою. Саме завдяки цьому з'явилась одна із чудових робіт "Дотик...", яка заперечує загальновідому думку в малярстві: мистецтво кінчається там, де кінчається природа. Адже саме у "Дотику..." відсутня скороминущість земної краси, бо діалог між небом і землею нагадує нам, що є ще світ спокою, добра, людських чеснот. І ще одна особливість графіки Ю.Дубініна - схильність до поетизування нашої минувшини ("Київ благословенний" та "Андріївський узвіз"). Здавалося б, підтекст цих двох графічних аркушів перегукується зі словами відомого українського художника В.Зарецького: "Усе йде від землі, на якій ти живеш, а ця земля багато чого ще в собі приховує". Дебют Миколи Бутковського та Юрія Дубініна - то як перші сходи графіки житомирського Полісся. І будемо сподіватися на добрі жнива...

А.Шевчук, етнограф